{:uk}“Ой, що ж це робиться. То Ви і соління заберете?”: Бабуся, тримаючи в руках добру половину своєї пенсії, не розуміла, що відбувається…{:}{:en}”Oh, what is this done? Will you take pickles? “: Grandmother, holding a good half of her pension in her hands, did not understand what was happening …{:}

{:uk}

У вашому місті ще залишилися бабусі, які сидять в холодну погоду біля магазинів, поштових відділень, підземних переходів? Я не про тих, які сидять з простягнутою шапкою, підібравши під себе ноги і зображують iнвaлідів. Я про тих, які намагаються продати свої заготовки, яблука, помідори, зелень.

У нас таких багато. Сидять пенсіонерки, намагаються хоч якось поправити своє скрутне становище і роздобути надбавку до своєї «величезної» пенсії. Скажу чесно, я не благодійник і зазвичай проходжу повз. Дуже рідко буває, що купую щось з цього «пенсійного» асортименту.

Все тому, що я не люблю різні заготовки, а якщо цим бабусям дати грошей просто так, з бажанням допомогти, вони не візьмуть. Не жебраки же.

Ось і цього разу, сидячи в машині і чекаючи, коли моя дружина вийде з відділення ощадбанку, розташованого навпроти пошти, я спостерігав, як «йде торгівля» у однієї бабусі, яка акуратно прилаштувалася біля виходу.

Бабуся сиділа, загорнувшись в пальто, а перед нею стояла коробка. На коробці красувався пучок кропу і стояли дві банки соління з помідор. Також поруч лежав пакет з якимись сухофруктами.

Місце було людне, так як в ощадбанк і пошту йшов постійний потік відвідувачів. Але люди проходили повз, не звертаючи уваги на стареньку. Не аби-як втомившись чекати дружину, я вийшов з машини, подихати повітрям.

«Купити кріп у неї чи що?» – промайнула в голові думка. Соління ми не їмо, а кріп все одно в раціоні присутній. Яка різниця, де його брати, у бабусі чи в магазині? Тут хоч допомогти трохи вийде. З цими думками я попрямував в бік бабусі.

«Почому укропчик?» – питаю.

Старенька спочатку навіть не зрозуміла, що звертаються до неї. Мабуть настільки довго і безрезультатно тут сиділа.

«Так скільки коштує зелень?» – повторив я запитання.

«Ой, та я не знаю, скільки даєте!» – стрепенулася пенсіонерка, намагаючись піднятися на ноги.

Я дістав з кишені гроші і хотів вже розплатитися, як позаду пролунав голос:

«А соління почому, мати? І сухофрукти?»

Обертаюся, стоїть мужик. Пристойно одягнений, видно, що не бідує.

«Ой, та 50 грн б за банку отримати. А сухофрукти я вам так віддам, якщо соління то візьмете!» – каже пенсіонерка.

«Ви не проти, якщо я заберу?» – звернувся до мене чоловік.

«Ні, я тільки кріп хотів взяти!» – посміхаюся.

«Давай, мати, зараз я в машину віднесу,» – говорить мужик.

Після цього бере все, що було у бабусі на коробці в оберемок і прямує до джипу, припаркованого біля відділення банку.

«То ви що, і помідори заберете? Куди це він?» – розпереживалася бабуся, мабуть, ще не розуміючи, що їй вдалося продати весь товар.

«Так зараз повернуся!» – посміхаться.

Мужик поставив соління в багажник машини і підійшов назад. Дістав з кишені гаманець і витягнув з нього п’ятисотку.

«Тримай, мати! Соління то хоч смачні?» – запитав чоловік, простягаючи гроші пенсіонерці.

«Так сама робила, смачні! Ой, у мене і здачі то немає з таких грошей!»- розгублено промовила жінка, беручи в руки купюру.

«Ну раз сама робила, то і здачі не треба!» – посміхнувся мужик і мовчки розвернувшись, пішов до машини.

«Залишили мене без кропу! Може викуплю?»- гукнув я його слідом.

«Кріп я сам люблю!» – обернувшись, пожартував чоловік.

Ми обидва розуміли, що нікому з нас цей кріп не потрібен, як і соління. Просто кожен з нас вирішив допомогти пенсіонерці, в міру своїх можливостей.

«Так що ж це» – розгублено промовила жінка, тримаючи в руках добру половину своєї пенсії.

«Мабуть і правда у вас соління смачні, раз так цінуються! Ідіть додому, замерзли вже!»- посміхнувся я і пішов назад до своєї машини.

Бабуся повільно зібрала порожню коробку і пішла в бік житлових будинків. З ощадбанку вийшла дівчина, багато одягнена, і сіла на пасажирське сидіння в джип того чоловіка. Парочка поїхала геть.

Радує те, що залишилися люди, які не втратили людяність, незважаючи на те, що їх стан дозволяє не звертати уваги на бідність і бруд навколо себе. Сподіваюся, що добро повернеться цьому чоловікові в сторицею.{:}{:en}

Do you still have grandmothers in your city who are sitting in cold weather near shops, post offices, underground passages? I’m not about those who sit with an extended hat, picking up their legs and depicting anvil. I am about those who are trying to sell their workpieces, apples, tomatoes, greens.

We have so many. Sitting pensioners, trying to somehow improve their difficult position and get an allowance for their “huge” pension. Frankly, I’m not a philanthropist and I usually pass by. It is very rare that I buy something from this “pension” assortment.

All because I do not like different workpieces, and if these grandmothers give money just like that, they will not take it with the desire to help. Not beggars

And this time, sitting in a car and waiting for my wife to leave the savings bank office located opposite the post office, I watched “trade goes” from one grandmother, who was carefully attached at the exit.

Grandmother was sitting, wrapped in a coat, and in front of her there was a box. There was a bundle of dill on the box and two cans of tomato pickles stood there. Also, a package with some dried fruits was lying next to it.

The place was crowded, as in the savings bank and the post was a constant stream of visitors. But people walked past, not paying attention to the old woman. Not as if tired of waiting for my wife, I left the car, breathe air.

“Buy a dill from her or what?” – thought in the head. We do not eat pickles, and the dill is still present in the diet. What is the difference where his brothers, grandmothers or shoppers? Here, though, a little bit will help. With these thoughts, I headed towards my grandmother.

“Why bug?” – I ask.

The old woman at first did not even understand that they were turning to her. Probably so long and fruitless sitting here.

“So how much does greenery cost?” – I repeated the question.

“Oh, I do not know how much you give!” – a pensioner strummed, trying to climb his legs.

I took my money out of my pocket and wanted to pay already, as the voice came out behind me:

“But picking up, mother? And dried fruit? ”

I turn around, there is a man. Decently dressed, it’s clear that he does not need to.

“Oh, that’s 50 UAH for the bank to get. And dried fruits I will give you so much if you take the pickles! “- says pensioner.

“You do not mind if I take away?” – a man turned to me.

“No, I just wanted to take dill!” – I smile.

“Come on, mother, now I’ll take the car,” says the man.

After that, takes everything that was in my grandmother’s box in the barn and goes to a jeep parked near the bank’s office.

“So what are you picking tomatoes? Where is he? “- Grandma was disturbed, apparently, not yet realizing that she managed to sell all the goods.

“So now I’ll be back!” – smile.

The peasant put the pickles in the trunk of the car and came back. He took his wallet out of his pocket and pulled out of it five hundred.

“Hold on, mother! Pickles are so delicious? “- asked the man, stretching the money pensioners.

“So did, delicious! Oh, I’ve got no money for this! “Said the woman laughingly, taking a bill.

“Well, then, she did, then it’s not necessary to give up!” – the man smiled and turned silently and went to the car.

“Left me without dill! Can I buy it? “- I called him after.

“Dill I love myself!” – turned his face, a man joking.

We both realized that none of us needed this dill, just like pickles. Simply each of us decided to help the pensioner, to the best of his ability.

“So what is this,” the woman said confusedly, holding a good half of her pension in her hands.

“Perhaps the truth is that you have delicious pickles, once valued! Go home, have already frozen! “- I smiled and went back to my car.

My grandmother slowly picked up an empty box and walked toward the houses. Out of the savings bank a girl came out, dressed a lot, and sat down on a passenger seat in the jeep of that man. The couple went away.

It is a pleasure for the remaining people who have not lost their humanity, despite the fact that their condition allows us to ignore poverty and dirt around them. I hope that good will return to this man in a hundredths.{:}