{:uk}“Це ж гірше, ніж Радянський Союз!” – Сповідь вчительки із Закарпаття{:}{:en}”This is worse than the Soviet Union!” – The Confession of Teachers from Transcarpathia{:}

{:uk}

Школа – це зміюшник. Життя дітей ніхто не учить. Двійочники стають успішними, а відмінники працюють на них. Навчання у школі нічого спільного з успіхом у житті не має До редакції газети «Неділя Закарпатські новини» надійшов лист від вчительки, яка розповіла про шкільні проблеми, з якими зіштовхуються педагоги. Про бюрократію, перешкоджання справжнім реформам та атмосферу в колективах освітніх установ. При цьому жінка побажала залишитися анонімною, бо усвідомлює, що за таку відверту сповідь її можуть звільнити з роботи. Отже, друкуємо  лист без змін.

Старт навчального року – це завжди нові випробування для учнів, їхніх батьків та нас, вчителів. Я завжди обурювалася, чому журналісти так активно обсмоктують випадки, коли вчителі піднімали руку на учнів чи словесно ображали їх, але мовчать про проблеми тих, хто цих школярів вчить.  Тепер зрозуміла. Бо батьки оприлюднюють інформацію, не бояться про неї відкрито говорити, виступати перед телекамерами, а ми, вчителі, про свої труднощі мовчимо, бо боїмося втратити роботу. А як можуть їх висвітлювати журналісти, коли їм просто нічого не відомо про те, що коїться в школах. Звісно, про деякі речі вони знають, але це тільки незначна частка проблем, як кажуть поверхня айсбергу. Наприклад, про те, що батьки постійно змушені купувати щось для навчальних закладів, робити власним коштом ремонти, хоча це зобов’язана робити держава. Наприклад, зараз деякі школи залучають батьків навіть купувати першокласникам меблі. Багато хто замінює також двері на класах, купує дошки, килимки, люстри, занавіски та багато іншого. Щороку після закінчення навчання батьки здають гроші на ремонт школи, а класи своїм дітям потім ремонтують за свої. Але це далеко не все.

Після цих ремонтів потім вчителі самі змушені прибирати. Дирекція каже – техперсонал не встигає. Але ці ж прибиральниці чомусь встигають мити вікна у директорів та завучів та й у деяких вчителів, щоправда, педагогам за гроші. У школі ж добровільно-примусово мають прибирати вчителі. Деколи їм на підмогу приходять батьки, або самі ж учні. Сумно, але наша місія зовсім у іншому. Я не для того вчилася в університеті, аби бути техпрацівницею. А що робиться в самому колективі?! Це ж зміюшник! Приближені до керівництва розповідають їм все, що чують на перервах: хто що казав, хто що зробив. Ми боїмося відкрити рота, бо вся інформація передається. А потім нас карають… обділяючи календарними годинами та іншими шляхами. Нам заборонено навіть лайкати у фейсбуці публікації деяких журналістів, які пишуть правду, писати коментарі до політичних матеріалів, висловлюватися  у соцмережах критично проти управління освіти та влади. Хоча так було і в попередні роки, навіть десятиліття. Це ж гірше, ніж Радянський Союз! А яких ми змін хочемо, коли очолюють школи директори старого типу, більшості 50-60 років.

Ці люди не готові до змін, не хочуть реформ і працюють диктаторськими методами. Як же буде змінюватися навчальний заклад, коли сам керівник цього не хоче, молодим зелене світло ніхто не дає. Де на Закарпатті ви бачили молодого директора школи, якому років 26, навіть 30? Та ніде. Управління освіти такого не допустить. Зараз активно обговорюється шкільна реформа. Я – за реформування, двома руками. Але мало хто читав сам текст закону і знає, скільки там підводних каменів. Ця реформа до наших умов не пристосована. Самого життя дітей ніхто не учить. От і потім двійочники стають у житті успішними, а відмінники працюють на них. А хіба у Міністерстві зацікавлені, щоб вчитель розвивався? Вони ж, наче космонавти, зовсім відірвані від реальності і не бачать, чи не хочуть бачити реальний стан справ у галузі. Так, у нас є курси підвищення кваліфікації. Правда, проводяться вони за радянською методикою і більшість вчителів ті заняття навіть не відвідують, домовляються, купують папірець, нібито вчилися, слухали, отримали нові знання. Що ж це за реформування таке? Наприклад, мій чоловік працює на приватній фірмі і підприємець постійно відправляє їх кудись на тренінги, які проводяться цікаво і завжди там можна черпнути для себе корисну інформацію. Крім того, він весь час закуповує для них книги з самовдосконалення та саморозвитку, вчить бути успішними та досягати поставлених цілей. А ми навіть методички для роботи купуємо за власні гроші.

Я не кажу про художню літературу. Про те, що мені було б корисно для власного духовного збагачення прочитати всі книги Мирослава Дочинця чи Оксани Забужко. Я говорю про необхідні речі, без яких працювати не можна. Але ж нам навіть відпускні за літо не виплатили і незрозуміло взагалі коли виплатять і чи отримаємо їх взагалі. Тож із чого купувати книги? Чому в бібліотеку постійно закуповують всяку непотрібну літературу, а не те, в чому має потребу кожен педагог? Зараз багато хто обурюється за додаткові уроки. Але програма складена так, що викласти весь матеріал за 45 хвилин нереально, до того ж ніхто не враховує індивідуальні особливості дітей, не всі ж сприймають нову інформацію миттєво і з першого разу. От і виходить так, що без репетитора дитині обійтися важко. А наступні роки обіцяють порадувати школярів новими випробуваннями. Із 2020  року ЗНО з математики планують зробити обов’язковим і при цьому заявляють, що гуманітарний та технічний склад розуму в дітей – то дурниці, такого немає. Невже у нас у Міністерстві такі всі розумні? Просто генії! Наші діти мають бути універсалами і однаково знати як мови, так і точні дисципліни. Але ж у всій Європі та в Америці починаючи з середньої ланки учні вивчають лише те, до чого мають хист, інші ж дисципліни – лише поверхово. Є природничі, математичні, гуманітарні класи. А з наших нещасних учнів хочуть зробити вундеркіндів. Це ж нечувано! Але ж  як сказати прямо в обличчя дитині, що шкільні здобутки не мають нічого спільного зі справжніми успіхами й багатством у житті? Тоді ж усі перестануть вчитися взагалі. Але це правда.

Багато хто з геніїв та мільярдерів або в школі пас задніх, або кинув навчання в університеті, а згодом досяг нечуваного успіху у справах. І ще одне… Гриневич днями у інтерв’ю заявила, що якщо вчителів змушують копати шкільні клубми чи бігати коридорами з ганчірками в руках, то в цьому немає нічого поганого, бо багато хто любить працювати на землі, чи прибирати. А вона питала самих вчителів, чи вони це хочуть робити? По-перше, таке мало кому подобається взагалі. А ті, хто справді люблять, то мають робити це вдома, а не на роботі. «У часи, коли я була вчителькою, мені доводилося викликати учнів. У нас не зганяли в школу. Це було радісно, бо всі зустрічалися і готували свій клас», – заявила вона. Шкода, що в нас управлінські методи такі тоталітарні, від радянських часів у школі майже нічого не змінилося. Як каже Міністерство – так робить обласний Департамент освіти, який дає команду міським та сільським управлінням – ті, у свою чергу – директорам, а керівники шкіл – нам. І ніхто не має права на непокору. Інакше погрожують звільненням. Крім того, нас, як стадо баранів, разом із дітьми  зганяють для кількості на різні  заходи, де чиновники виступають, покладають квіти. Думаєте, учням або нам це цікаво? Але ж нас ніхто не питає. Дають вказівку – і все. От так ми і живемо… і із року в рік зіштовхуємося з одними й тими ж проблемами і реально якісь реформи, які були б на благо, я не бачу. Тому, колеги, будемо й надалі терпіти й мовчати? Це вже кожен вирішує для себе особисто. Але більшість із нас таки відкрито про свою думку не заявлять. Тож із новим навчальним роком усіх, із новими випробуваннями. І дай Бог, щоб їх хоч було якомога менше.{:}{:en}

School is a sharer. Nobody teaches the life of children. Twins are successful, and excellent students work for them. School education has nothing to do with life’s success. A letter from a teacher has been sent to the editor of the newspaper “Sunday Zakarpatye Novosti”, which told about the school problems faced by teachers. About bureaucracy, obstruction of real reforms and atmosphere in the collectives of educational institutions. At the same time, the woman wished to remain anonymous, because she realizes that for such a frank confession she may be dismissed from work. So, print the sheet without changes.

The beginning of the school year is always a new test for the students, their parents and us as teachers. I have always been indignant at why journalists are so sucking up the cases when teachers raised their hands on students or verbally insulted them, but kept silent about the problems of those who teach these students. Now it’s clear. Because parents publish information, do not be afraid to talk openly about it, speak in front of cameras, and we, teachers, keep silent about our difficulties, because we are afraid to lose their jobs. And how can they be covered by journalists when they just do not know what is happening in schools. Of course, they know about some things, but this is just a minor part of the problems, as the surface of the iceberg says. For example, the fact that parents are constantly forced to buy something for educational institutions, do their own repairs, although this is a must-do for the state. For example, now some schools involve parents even to buy first-class furniture. Many also replace the door in classes, buy boards, rugs, chandeliers, curtains and much more. Every year after graduation, parents donate money to repair the school, and classes their children then repair for their own. But this is far from all.

After these repairs, then the teachers themselves are forced to clean. The management says – technical staff does not have time. But these same cleaners, for some reason, have time to wash windows from directors and managers and some teachers, however, to educators for money. At the school, however, voluntarily and compulsorily clean up teachers. Sometimes parents, or students themselves, come to their aid. Sadly, but our mission is completely different. I did not study at the university for being a technician. And what’s going on in the team itself ?! This is a shredder! Approximate to the leadership tell them everything they hear at the break: who said what, who did what. We are afraid to open your mouth, because all information is transmitted. And then we are punished … taking part in calendar hours and other ways. We are forbidden even to call on facebook the publication of some journalists who write the truth, to write comments on political materials, to speak in social networks critically against the management of education and government. Although this was the case in previous years, even decades. This is worse than the Soviet Union! And what do we want to change, when heads of schools of directors of the old type, the majority of 50-60 years.

These people are not ready for change, they do not want reforms and work dictatorially. How will the educational institution change, when the head does not want it, nobody gives the young green light. Where in Transcarpathia have you seen a young school principal who is 26, even 30 years old? And nowhere. The Department of Education will not allow this. School reform is currently being actively discussed. I am for reforming, with two hands. But few read the text of the law itself and knows how many there are pitfalls. This reform is not adapted to our conditions. Nobody teaches the life of children. That’s why the dvoyochniki become successful in life, and excellent students work for them. But is the Ministry interested in the teacher to develop? They, like astronauts, are completely detached from reality and do not see or do not want to see the real state of affairs in the industry. Yes, we have advanced training courses. True, they are conducted according to the Soviet methodology, and most teachers do not even attend classes, negotiate, buy a piece of paper, supposedly learned, listened, received new knowledge. What is reforming this? For example, my husband works for a private firm and the businessman constantly sends them somewhere to trainings that are carried out interestingly and there you can always find out useful information for yourself. In addition, he constantly buys books for self-improvement and self-development for them, teaches them to be successful and achieve their goals. And we even buy work manuals for our own money.

I’m not talking about fiction. That I would be useful for my own spiritual enrichment to read all the books of Myroslav Duchinka or Oksana Zabuzhko. I’m talking about the necessary things, without which it is impossible to work. But we did not even pay a vacation leave for the summer and it is not clear at all when paid and if we get them at all. So why buy books? Why do libraries constantly buy any unnecessary literature, and not what every teacher needs? Now many are resented for additional lessons. But the program is designed to lay out all the material in 45 minutes is unrealistic, besides, no one takes into account the individual characteristics of children, not all perceive new information instantaneously and the first time. So it turns out that without p{:}