{:uk}Увага! Україна вже дуже близько до ЄС.{:}{:en}Ukraine is almost in the EU{:}

{:uk}

Реформи в Україні залежать як від керівництва країни, так і від послідовного, сильного та єдиного тиску з боку ЄС

Відносини між Україною та Євросоюзом є випробуванням наскільки близькими можуть бути стосунки країни з ЄС без перспективи повного членства в союзі. Незважаючи на поступове поглиблення відносин, що вкорінені в Угоді про Асоціацію та зону вільної торгівлі, цикл відносин між Україною та ЄС досягнув рівня, на якому обидві сторони виявляють ознаки втоми, якщо не недовіри, а спільне зобов’язання щодо проведення реформ коливається напередодні запланованих на 2019 рік виборів.

Про нинішні відносини між Україною та Європейським Союзом і перспективи на майбутнє пише Ґвендолин Сасс у виданні Carnegie Europe.

Експерт вказує на те, що з часу прийняття візової лібералізації в червні 2017 року близько 400 000 українців скористалися щойно отриманими можливостями для поїздки до Шенгенської зони. Це, звичайно, невелика частка загального населення України – менше, ніж один відсоток, але символічне значення безвізового режиму було набагато більшим. Само собою, однак, цього не буде достатньо, щоб втримати інтерес та довіру до ЄС або зобов’язання реформ української еліти.

Фактичне наближення до законів та стандартів ЄС продовжує бути повільним та болісним процесом. Вплив Угоди про зону вільної торгівлі та нещодавно прийнятих заходів автономної торгівлі до цього часу мав незначні наслідки, а торгівля з ЄС все ще менша у загальному обсязі ($14 млрд), ніж перед кризою 2014 року ($17 млрд у 2012 році).

Уряд України склав амбітний план приєднання до Шенгенської зони, Митного союзу, Енергетичного союзу та цифрового єдиного ринку. Президент Петро Порошенко зробив ще один крок уперед, оголосивши членство в ЄС просто питанням часу, коли ці коригування політики будуть запроваджені. Ця надмірно оптимістична риторика є однією з передвиборчих кроків Порошенка перед президентськими та парламентськими виборами 2019 року в Україні.

Правова система Європейського Союзу, зазначає Сасс, не призначена для країн з слабкою адміністративною спроможністю, економік на шляху модернізації або тих, хто намагається встановити верховенство права. Більше того, наслідки Угоди про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС мають бути різними у різних галузях економіки та регіонах. Промисловість на південному сході України зазнає непропорційного удару – це розвиток, який може спричинити політичний тиск на того, хто перебуватиме при владі в Києві.

За відсутності перспективи членства, допомога ЄС, спрямована на пом’якшення такого роду наслідків, в кінцевому підсумку буде обмежена, хоча макрофінансова допомога ЄС Україні є найбільшою, яка надана державі, що не є членом ЄС. Додаткові $2 млрд на макрофінансову допомогу було обіцяно під час саміту «Східного партнерства», який проходив у грудні 2017 року. Макрофінансова допомога ЄС має бути узгоджена з МВФ, але ЄС неодноразово використовував більш гнучкий підхід до виділення допомоги.

У майбутньому ЄС має спрямовувати більше своїх ресурсів на південний схід України, а також на охорону здоров’я, освіту, соціальні послуги та інфраструктуру. Всі ці сектори мають важливе значення для української громадськості, тому вони критичні для збереження рівня підтримки ЄС та активної протидії ознакам зростаючої недовіри в ЄС серед розчарованої молоді.

Політика ЄС повинна бути чимось більшим, ніж сумою її частин. Але коли увага компонентів відволікається внутрішніми проблемами (наприклад, у Німеччині чи Великобританії) або вони переорієнтовуються з відносин з Україною (як і з Польщею), простір для внутрішньої політичної підтримки реформ скорочується. Різноманітність акторів на боці ЄС кидає власні виклики: це не дає достатньої уваги залученню до ЄС, і це дає українським політичним елітам можливість вільно самотужки шукати підтримки та пом’якшувати критику. Існують докази того, що коли ЄС вдається говорити єдиним голосом та робити це голосно – наприклад, наприкінці 2017 р., в контексті ставлення до новостворених антикорупційних інституцій – український уряд бере це до уваги і принаймні частково імняє свій підхід.

За словами автора, повернення до політики декларативної європеїзацію не є ні в інтересах України, ні в інтересах ЄС. ЄС та окремі країни-члени повинні послідовніше використовувати свої канали, щоб обмежити можливості відхилення від важливих ділянок реформ. В кінцевому підсумку, тиск щодо втілення реформ має чинитися всередині України. Зовнішній актор, такий як ЄС, буде ефективним лише тоді, коли внутрішні політичні структури та суб’єкти цього хотітимуть. Ось чому це критичний момент в процесі реформ в Україні.

Зовнішньополітичну орієнтацію України визначено, але глибина її відносин із Заходом та, зокрема, з ЄС, на кону. Крокуючи абияк до 2019 року і відтак прискорити темп цілком може виявитися нереалістичним сподіванням як для ЄС, так і для українських політиків, які вагаються просуватися вперед. Зрештою, немає нових політичних лідерів, котрі можуть надійно позначити новий початок у процесі внутрішньої реформи. Час, втрачений протягом наступного півтора року, – це дорогий час для України, не в останню чергу через те, що сповільнення процесів реформ ще більше відтягує частину населення та розпалюватиме розкол серед орієнтованих на реформи українців у парламенті та в громадянському суспільстві, пише Ґвендолин Сасс у виданні Carnegie Europe.{:}{:en}

Reforms in Ukraine depend both on the country’s leadership and on the consistent, strong and uniform pressure from the EU

The relationship between Ukraine and the European Union is a test of how close the relationship with the EU can be without the prospect of full membership in the alliance. Despite the gradual deepening of the relations rooted in the Association Agreement and the Free Trade Agreement, the cycle of relations between Ukraine and the EU has reached a level where both sides show signs of fatigue, if not distrust, and a joint commitment to reform is fluctuating on the eve of the planned 2019 election.

Gwendolyn Sass writes about the current relationship between Ukraine and the European Union and the prospects for the future in Carnegie Europe.

The expert points out that since the adoption of visa liberalization in June 2017, about 400,000 Ukrainians have used the newly acquired opportunities for a trip to the Schengen zone. Of course, this is a small percentage of the total population of Ukraine – less than one percent, but the symbolic significance of the visa-free regime was much greater. Of course, this will not be enough to hold interest and confidence in the EU or the commitment of reforms to the Ukrainian elite.

Actual approximation to EU laws and standards continues to be a slow and painful process. The impact of the Free Trade Agreement and the recently adopted autonomous trade measures had little impact, while trade with the EU is still lower in the total amount ($ 14 billion) than before the 2014 crisis ($ 17 billion in 2012).

Actual approximation to EU laws and standards continues to be a slow and painful process
Gwendolin Sass
The Government of Ukraine has made an ambitious plan for joining the Schengen area, the Customs Union, the Energy Union and the digital single market. President Poroshenko took another step forward by declaring membership in the EU simply as a matter of time when these policy adjustments are introduced. This over-optimistic rhetoric is one of Poroshenko’s pre-election steps before the 2019 presidential and parliamentary elections in Ukraine.

The European Union’s legal system, said Sass, is not intended for countries with weak administrative capacity, economies on the path to modernization or those who try to establish the rule of law. Moreover, the effects of the Free Trade Agreement between Ukraine and the EU should be different in different sectors of economy and regions. Industry in the south-east of Ukraine suffers from a disproportionate blow – a development that can lead to political pressure on those who are in power in Kyiv.

In the future, the EU should channel more of its resources to the southeast of Ukraine, as well as to health, education, social services and infrastructure
In the absence of a membership perspective, EU assistance aimed at mitigating such effects will ultimately be limited, although the EU macro-financial assistance is the largest one provided to a non-EU state. An additional $ 2 billion in macro-financial assistance was promised during the Eastern Partnership Summit, which took place in December 2017. The EU macrofinancial assistance needs to be co-ordinated with the IMF, but the EU has repeatedly used a more flexible approach to providing assistance.

In the future, the EU should channel more of its resources to the southeast of Ukraine, as well as to health, education, social services and infrastructure. All these sectors are important for the Ukrainian public, so they are critical to maintaining the level of EU support and active opposition to the signs of growing distrust in the EU among disillusioned youth.

The EU policy must be more than the sum of its parts. But when the attention of the components is distracted by internal problems (for example, in Germany or the UK) or they are reorientated from relations with Ukraine (as with Poland), the space for internal political support for reforms is shrinking. The diversity of actors on the EU side is facing its own challenges: it does not give enough attention to EU involvement, which gives Ukrainian political elites the opportunity to freely seek support and mitigate criticism on their own. There is evidence that when the EU manages to speak with one voice and do it loudly – for example, at the end of 2017, in the context of the attitude towards the newly created anti-corruption institutions – the Ukrainian government takes this into account and at least partly takes its approach.

Returning to a policy of declarative Europeanization is neither in the interests of Ukraine nor in the interests of the EU
According to the author, the return to the policy of declarative Europeanization is neither in the interests of Ukraine nor in the interests of the EU. The EU and individual member states need to make more consistent use of their channels in order to limit their ability to deviate from important areas of reform. Ultimately, the pressure to implement reforms should be within Ukraine. An external actor, such as the EU, will only be effective when domestic political actors and actors want it. That is why this is a critical moment in the reform process in Ukraine.{:}