Питання на 12 млрд євро. Чи варто Україні боятися примари «Водного Чорнобиля»

Невідомо, як довго ще залишалися б без вирішення проблеми українських річок, і перш за все Дніпра. Але європейський проект Е40 привернув увагу до збереження водних артерій України. Тепер слово за громадською думкою.

“Деловая столица” продовжує серію публікацій в рамках дискусійної панелі “Водний шлях Е40. Навіщо піднімати радіоактивний мул з дна Прип’яті і везти його до Києва?”, Яка відбудеться в Києві 9 квітня. Її мета – знайти баланс між економічними вигодами і екологічними ризиками в ході реалізації даного проекту.

Отже, є європейський проект річкового шляху від Балтійського до Чорного моря по річках Польщі, Білорусі та України, відомий під кодовою назвою Е40. Європейський Союз готовий виділити 12 млрд євро на всі необхідні роботи – де канал прокопати, де шлюзи побудувати, а в основному поглибити дно.

Економічна вигода Е40 начебто очевидна: інвестиції в інфраструктуру, розвиток річкового транспорту, зростання обсягу і здешевлення вантажоперевезень. Але перш ніж приступати до реалізації проекту, хотілося б відшукати баланс між економічними вигодами і екологічними ризиками. Цих ризиків теж багато – достатньо згадати, наприклад, радіоактивний мул на дні Прип’яті і Дніпра (днопоглиблювальні роботи неминуче піднімуть осіли радіоактивні частинки в питну воду). Або проблема заростання водосховищ водяним горіхом, який ніяк не вдається виключити з Червоної книги.

З іншого боку, ми поки опираємося на припущеннях. Ми не знаємо точно, які будуть екологічні наслідки днопоглиблювальних робіт, – відповідних досліджень не проводилося. Потрібно дослідити донні відкладення в Прип’яті і Дніпрі, щоб зрозуміти, чи існує насправді пласт радіоактивного мулу, небезпечний він і наскільки. Це питання, на які потрібно отримати відповіді, і тоді вирішувати, що робити з річковим шляхом “З варяг у греки”.

Однак проблема Е40 має і куди більш масштабне вимір. Це проблема відразу всіх українських річок – як великих судноплавних (які швидко перестають бути такими), так і дрібних, колись просто живили поля, а тепер масово пересихаючих. Вирішити цю проблему складно насамперед через непрацюючий внаслідок заплутаності законодавства, що регулює використання річок.

“Щоб законодавство почало працювати, потрібно прийняти закон” Про внутрішніх водних шляхах “. А для цього знайти консенсус між проектом закону, який пропонує керівництво компанії” Нібулон “, і проектом, який розробило Міністерство інфраструктури. Але це питання підвішений вже кілька років, – говорить голова громадської організації “Чистий Дніпро” Дмитро Надєєв. – У нас є Басейнове управління водних ресурсів середнього Дніпра, таке ж Басейнове управління водних ресурсів нижнього Дніпра, аналогічні структури по іншим великим ре кам – це підрозділи Державного агентства водних ресурсів, яке знаходиться в підпорядкуванні Кабміну через міністра екології та природних ресурсів. Є офіс каскаду водосховищ, та й саме Міністерство екології. Всі ці структури ділять між собою відповідальність за українські річки “.

Через те, що багато питань ведення річкового господарства досі не прописані в законодавстві однозначно, приватні компанії виявляються відсторонені від робіт по приведенню річок в порядок. А власних державних ресурсів часто не вистачає. Наприклад, в Україні приватний бізнес не може займатися днопоглибленням фарватеру річок – ця відповідальність покладена на філію “Днопоглиблювальний флот” держкомпанії “Адміністрація морських портів України” (АМПУ). Саме АМПУ відповідає за те, щоб підтримувати по всьому Дніпру гарантовану глибину 3,65 м. А вона на багатьох ділянках вже менше 3 м. Але через низку правових нестиковок, а також корупційного чинника нічого не робиться.

При цьому старі проблеми нікуди не діваються. Мова про забруднення як Дніпра, так і інших річок України сполуками важких металів (мідь, цинк, марганець, хром), а також сполуками азоту, нафтопродуктів, фенолів та інших небезпечних речовин.
Течії сповільнюються, річки міліють, синьо-зелені водорості навіть Дніпро перетворюють на щось середнє між озером і болотом, а водосховища заростають і втрачають площа. Тут вже не про річкове судноплавство треба вести розмову, а про те, щоб без води не залишитися. Не випадково, напевно, різні експерти все частіше озвучують радикальний сценарій очищення Дніпра: просто спустити воду відразу з усіх водосховищ. Однак зрозуміло, що подібне більше не можна робити без серйозної попередньої екологічної та економічної експертизи.

Вирішити багато проблем можна було б, створивши єдиний центр компетенцій і відповідальності з усіх питань, пов’язаних з річковим господарством країни, який повинен цілеспрямовано вирішувати проблему українських річок на державному рівні, під умовною назвою типу “Дирекція проекту Е40 на території України”. Однак подібна ініціатива не знаходить підтримки у фахівців. “Структури на кшталт згаданої дирекції створювати не потрібно, ефективність їх функцій вельми сумнівна, – сказав” ДС “експерт Національного екологічного центру України (НЕЦУ) Олександр Гусєв. – Існує комісія з питань розвитку водного сполучення Е40 на ділянці Дніпро-Вісла, але її діяльність не вплинула на ініціативи по грунтовної об’єктивній оцінці проекту. Тому НЕЦУ не підтримує ідею втілення даного проекту. У нас є Мінприроди, який має захистити Прип’ять і Чорнобильський біосферний заповідник. А Міністерство і фраструктури має припинити проштовхувати проект Е40 “.

Резюмуючи, можна зробити наступні проміжні висновки. Сьогодні українське суспільство опинилося в ситуації, коли йому доведеться прийняти рішення: чи варті економічні вигоди від будівництва водного шляху Е40 тих екологічних ризиків, які ми можемо отримати, взявшись за розчищення Дніпра? Але це не єдине питання, на який нам потрібно знайти відповідь. Ще потрібно вирішити: чи готова Україна до того, що через неї виявиться зірваний найбільший економічний проект в регіоні Східної Європи? І чи дійсно кращий вихід – не чіпати Дніпро взагалі, тобто дозволити йому і далі міліти і заростати, перетворюючись в ланцюжок боліт? Чи не вийде так, що це варіанти “обидва гірше”: проблеми будуть, якщо поглиблювати та чистити Дніпро і якщо цього не робити?

Нарешті, кому належить нести відповідальність за будь-якого розвитку подій – якщо якісь дії робитимуться і якщо їх, навпаки, не буде? Чи не залишаться річки України “сиротами” в своїй країні? Чи не доведеться Україні взагалі забути про річковий транспорт? Експерти спробують знайти відповіді на ці питання в ході дискусії 9 квітня.