Куди йдеш, країно?..

Завтра — день тиші. Післязавтра – той самий день, який визначить, яким шляхом розвитку піде Україна. Про те, чим зустріти “лякає завтра”, хто винен і що робити — редакційна колонка авторів “Вістей” і думки експертів.

Після багатоголосого хору, що наповнював нас уривками фраз, гаслами, інформаційними кліше останні півроку, завтра настане день благословенної і пронизливої тиші. Але це означає лише те, що нам з вами, дорогий читачу, потрібно підвести підсумок. Щоб у неділю поставити крапку. Або три крапки.

Чим буде голосування 21 квітня для українців? Для когось це вибір “меншого зла”. Багато абсолютно щиро проголосують за одного з кандидатів. А хтось, не знайшовши “свого” політика в бюлетені, або вирішить “прикинутися мертвим”, зовсім проігнорувавши вибори, або зіпсує бюлетень. Зрозуміло, це особиста справа кожного. І з високою часткою ймовірності можна сказати: кандидат, за якого голосували ви, зовсім не пройшов у другий тур. Але це не означає, що потрібно опускати руки. Це означає, що суспільству-і вам як його активної і свідомої частини-доведеться освоїти мистецтво компромісу. Якщо у вас, звичайно, немає “карти поляка” в кишені, якщо ви не зважилися відкласти суму, необхідну, щоб купити угорський “утлевел”.

Всі ми — не електорат, не населення і вже тим більше не “народна маса”. Ми-громадяни. Громадянське суспільство. І всупереч нав’язуваним нам тезам, воно народилося не на Майдані, не було створено в секретних лабораторіях Джорджа Сороса (і вже тим більше не було занесено в Україну ззовні, як дивовижна форма грипу). В тій чи іншій мірі воно існувало завжди: на кухні, в тамбурі поїзда, в черзі до лікаря. Саме тому всі спроби розколоти суспільство, нав’язавши йому чужу порядку (або розширивши ту, що сприймається певною частиною суспільства, на все населення), не спрацювали.

Що чекає нас після виборів, невідомо нікому. Втім, одне можна сказати впевнено: розчарування чекає прихильників обох кандидатів. Воно неминуче, як похмілля після розгульної ночі. У новій країні ми не прокинемося. Долар по вісім не повернеться.

Чи законно обраного президента для нас нові, чесні і бездоганно чисті професіонали, які заповнять високі державні посади? Якщо ви відповіли “так” на це питання, ви — невиправний романтик. Якщо посміхнулися — реаліст. Важливо при цьому, якими будуть їхні імена, чи будуть у них “корочки” Гарварда чи Кембриджа (або, як у чинного глави уряду, — диплом МАУП)? Ні. Важливо інше. Їх потрібно міняти, тасувати і при цьому якомога частіше. Саме в цьому запорука успіху.

Більш того, це розчарування лише підтвердить давню українську традицію: кожен новий президент, виявляється, гірше попереднього. Пам’ятаєте? “Кучма, повернися!”— виразно звучало вже в 2008 році, а в 2012-м з теплом згадували вже Віктора Ющенка. Але жити так, як країна живе сьогодні, більше неможливо. І саме про це говорять високі рейтинги “контрсистемного” кандидата Зеленського. Якщо один з кандидатів означає “шлях в нікуди”, а другий — “в невідомість”, що вибере більшість?

Піднімайтеся над дискусією. Сьогодні вона зведена до обміну випадами і уколами, що не робить честі жодному з кандидатів. Товариство не проковтнуло “наживку” всенародного “цирку” зі здачею аналізів лише тому, що для більшості з нас абсолютно неважливо, п’є кандидат вечорами на брудершафт з приятелями (або вживає інші стимулюючі засоби): у нас до влади є претензії зовсім іншого штибу. Не забудьте зробити вибір, шановний читачу.

Експерти: “медовий місяць” триватиме до кінця року”
Напередодні другого туру виборів “Вести” попросили експертів назвати головні уроки, які суспільство піднесло нинішній владі (та й самому собі). Ми поставили кілька запитань. Що хотів сказати виборець, провівши в “півфінал” контрсистемного політика — Зеленського? Чи будуть, на думку експертів, змінені еліти після виборів? Наскільки тривалим виявиться “кредит довіри” до майбутнього президента, хто б ним не став, і наскільки великий турбулентності варто чекати в наступному політичному циклі?

Денис Гаєвський, політолог, член незалежного пулу експертів ” Інполіт”:
— Перемога Зеленського в першому турі скрізь, крім Галичини і Донбасу, — це запит українського суспільства на “центристську” політику. А ще це протестне голосування. Адже Україна вже давно перебуває в стані внутрішньополітичного дефолту, коли антирейтинги ключових і системних політиків (Тимошенко, Порошенко і т. д.) становлять 70-80%.

Хто б не став президентом, багато чого залежатиме від підсумків парламентських виборів. Доведеться формувати лояльність парламенту до себе-без цього глава держави стане “кульгавою качкою” буквально відразу. Кредит довіри буде невеликим. Півтора року, може … але ще раніше суспільство почне вимагати перетворень, відповідей на багато викликів. Це і соціально-економічні питання, і корупція. Оновлення еліт… Цього чекають від Зеленського. Але в перші місяці гіпотетичного президентства він буде виконувати лише представницькі функції, а реальною владою будуть володіти Володимир Гройсман та Арсен Аваков. Оновлення можливе лише після парламентських виборів — але не вірю, що воно буде кардинальним.

Євген Філіндаш, політичний експерт, екс-депутат парламенту:
– Вихід Зеленського у другий тур-це, перш за все, протест проти існуючої політичної системи, тієї ідеології, яка насаджувалася п’ять років поспіль, і курсу нинішньої влади. Думаю, як мінімум половина виборців Зеленського голосують, насправді, не за нього (розуміючи всі потенційні його мінуси), а проти влади, особисто Петра Порошенка та націоналістичної ідеології. Чи варто чекати зміни еліт — питання: щоб це сталося, потрібно звідкись черпати нові еліти. Для цього потрібна структура, наприклад, партійна. Щоб там кувалися кадри, які вміють керувати, знають, як це варто робити. Об’єднані ідеологією. А я цієї структури не бачу. Швидше будуть точкові, окремі кадрові зміни. І кредит довіри буде невеликим. Він залежатиме від дій, які новообраний президент зробить буквально в перші місяці.

Кирило Молчанов, політолог, заступник голови Українського інституту аналізу та менеджменту політики:
– Запит на контрсистемність зростав роками – у суспільстві назріла втома від політичних еліт. Це навіть антитеза не владі, Порошенку, його оточенню. А цілій політичній системі. Ось і з’явився кандидат, який підхопив запит на декласування політикуму, сформованого в 90 — ті-початку “нульових”. Завдання, отримане ним від виборця, – перевернути цю сторінку. Тому, до речі, Зеленський нічого не обіцяє, але все одно має колосальну підтримку. Від нього просто нічого більше не потрібно: просто перезавантажити весь істеблішмент.

Після виборів нового президента (як і у будь-якого іншого новообраного президента) буде “медовий місяць”, коли рейтинг довіри буде високим. Від 100 днів до року, в наших реаліях — приблизно до кінця 2019-го. Заведе свою фракцію — і розділить всю солідарну відповідальність.

Павло Рудяков, керівник інформаційно-аналітичного порталу “Перспектива”:
— Нас чекає максимально велика турбулентність. Такий ми не бачили за всі 27 років життя країни. Адже є таке солодке слово — “помста”. Люди, які прийдуть в політику (і ті, хто залишається на сцені, і ті, хто буде стояти поза світлом софітів), будуть мстити, забирати і перерозподіляти. А у нас дуже мала ресурсна база. Вона скоротилася донезмоги. І думаю, що все буде проблематично. А при “реформованої” судовій системі… На ваше судове рішення “сегодня” я принесу два своїх “завтра”. Чекаю з цього приводу великого гвалту. Тому і новий політичний цикл буде дуже і дуже укороченим. Даю йому від сили півтора року.

Володимир Паніотто, соціолог, генеральний директор КМІС:
— Наш головний урок — в тому, що традиційні еліти не мають довіри у суспільства. Цей показник нижчий, ніж на будь-яких попередніх виборах. Причому якщо раніше громадяни довіряли хоч комусь (не владі — так опозиції), то зараз залишилося рівно три інститути, яким ще довіряють: Церква, армія і волонтери. Тому на перше місце виходять нетрадиційні політики — Зеленський і Вакарчук (коли ми ставили його в опитування, він займав перше місце.

Кредит довіри у новообраного президента розтягнеться на півроку. Після такого періоду зазвичай фіксується падіння рейтингу. У всіх президентів баланс довіра / недовіра зазвичай ” + 40% “(тобто довіряють більше, ніж недовірливих). Наприкінці каденції ця цифра – “-50”, як ось зараз у Петра Порошенка. Янукович, до речі, був рекордсменом зі своїми “-70%”. Чекаю, що до кінця року підтримка нового президента дуже сильно впаде. Хіба що… він почне виконувати зобов’язання. Очікування людей. А з цим буде проблема: до парламентських виборів у нього пов’язані руки. Те ж зниження тарифів, наприклад, залежить від об’єктивних умов, рішень парламенту. І ще: людей, які дуже багато зробили для своїх країн, їхні ж співгромадяни проклинають найгучніше. Приклад — Лешек Бальцерович, завдяки якому Польща відірвалася від України, маючи однакові стартові позиції.