Сповідь сильної і водночас слабкої жінки: Я намагалася стати кращою для своєї рідної України

Як відомо, жінки – слабкі, бо саме чоловіки їх повинні підтримувати завжди, але у наш час і жінки стали сильними…

Ось так написала моя знайома. Це розпачі. Це крик душі. Будь ласка дочитайте до кінця. Я збираю валізи. Можете не дружити зі мною, відписуватися, не розмовляти на вулиці при зустрічі. Але я скажу. Я їду з цієї країни. Не сьогодні і не завтра, на жаль а так скоро, як дозволять мені обставини і моя працездатність. Я чесно і довго терпіла і чекала “покращень”. Я намагалася стати кращою для своєї рідної України ,починала з себе та на жаль я не потрібна цій країні, ні хороша ні погана. Ні країні ні владі я втомилася розмежовувати ці два світи народ ледве виживає а влада жируєІ реаліті-шоу “Залишитися в живих і трошки нагодованою” . Це більше мене не влаштовує. Я пережила перебудову, дикі 90-ті, дві революції. Я можу ще багато чого пережити і вижити. Але, мені 43 роки, і виживати набридло. Хочу жити. Я хочу жити в країні, де у чиновників не буде колекції годинників по 100 тис. $ Я хочу жити в місті, де мер буде кататися на велосипеді на роботу і назад. Хочу, щоб в старості своїй, будучи смішною бабкою, я подорожувала по Європі, а не збирала пляшки, бо пенсія така. Я не хочу більше бачити цей калейдоскоп в якому жирують бариги які наживаються на крові і смертях на війні ,на злиднях людей похилого віку. Знаєте, коли над тобою тяжіє таке, то це не виправити, ні переробити. Але від цього можна піти. І я піду. Підлість і нікчемність нашого Гаранта і уряду – ті ж гопники з підворіття. АТО закінчилося через 2 тижні? АТО може і закінчилося, війна триває 4 роки. Тарифи, збільшені в сім разів. Закручені в м’ясо гайки для ПП. Тотальна бідність. Під шум хвилі в соц.мережах підняли тарифи. Ввели пенсійну реформу. Зараз прикручують з мед. реформою. Я пам’ятаю свою безпорадність досі. Те ж саме я відчуваю зараз. Тому я збираю валізи. Я дуже люблю свою країну. Я не поїхала в Америку, коли мені запропонував фіктивний шлюб мій друг. Я не поїхала в Америку, коли мені запропонував справжню сім’ю мій коханий. Я любила свою країну більше. Зараз мене звідси видавили. Я збираю валізи. У них мої друзі, мій улюблений Каштановий скверик, могили моїх батьків. Мої радості і смутки. Я ненавиджу і проклинаю тих, хто відкрив для мене цей чемодан. Тих, хто обікрав всіх нас і продовжує успішно це робити .

Олексій Слепньов