Звернення: “Я дружина військовополоненого морського піхотинця, який довгих 40 діб боронив Маріуполь.”
501 батальйон морської піхоти було захоплено у полон 5 квітня,до Азовсталі вони добігти не встигли.
Мій чоловік разом з усім батальйоном найпершими потрапили у полон,адже вони були найближче до русні.
Сьогодні вже 113 доба полону і 140 доба без розмов.
Мене та інших родичів залякували починаючи з перших днів полону. Говорили,що треба мовчати аби не зашкодити обмінам. Нажаль,наше мовчання не призвело ні до чого доброго.
Українська влада відкрила далеко не одну кримінальну справу проти захисників Маріуполя з 501 батальйону.
Частина (А1965). Згідно належних документів,частина мого чоловіка мала поставити мене,як його дружину у відомість,сповістити,що чоловік перебуває у полоні протягом перших 8 діб після захоплення до полону.
Сповіщення не було, я випадково дізналась від небайдужих волонтерів. Сповіщення я ледь вигризла самостійно на 100 день полону.
Частина (А1965) мала взяти мої реквізити і виплачувати кошти,належні моєму чоловікові за полон,а саме 18.000 грн грошового забезпечення (зп) і 100.000 грн за полон=118.000 грн ЩОМІСЯЧНО.
3 місяці не виплачували кошти за квітень,травень. Фінансисти частини дозволяли собі хамити.
Військова частина мала провести службове розслідування і встановити статус військовослужбовця (захоплений до полону\зниклий безвісті/добровільна здача в полон). Частина затягнула розслідування на 3 місяці!
І дійшла висновком розслідування,що командиром батальйону було віддано злочинний наказ добровільно здатися в полон. А особистий склад ніби-то виконав цей злочинний наказ.
(Маю документальне підтвердження своїм словам)
Починаючи з 10 березня Маріуполь був у подвійному кільці оточення.
І Володимир Зеленський говорив особисто,щоб хлопці здавалися,кому тяжко.Але вони не здались.
Вони вели запеклі бої по Маріуполю.
Мій чоловік вже 6 років у армії,не було і року аби він не їздив на ротацію,на 1 лінію захищати Україну.
На сьогоднішній день маємо 2 кримінальні провадження,одне з них у Центральному ДБР.
Мені вдалось стати свідком по справі.
Розповісти про останній дзвінок чоловіка від 18 березня,розповісти про його бойовий дух та настрій.
Розказала і про відсутність їжі та питної води. І про те,як чоловік попросив не питати про їжу,через те що сильно болів шлунок від голоду.